Особливості когнітивних та емоційно‑вольових виявів у хворих з больовими синдромами у відновний та резидуальний періоди інсульту

Анотація

Мета — вивчити особливості когнітивних та емоційно‑вольових виявів, їх взаємозв’язок з больовими синдромами та динаміку у хворих у різні періоди інсульту.

Матеріали і методи. Обстежено 62 хворих з больовими синдромами після гострого порушення мозкового кровообігу в анамнезі, з них 24 жінки (середній вік — (67,5 ± 1,9) року) та 38 чоловіків (середній вік — (71,6 ± 1,3) року). В основну групу залучили пацієнтів з больовим синдромом у різні періоди після інсульту (ранній та пізній відновний, резидуальний). Наявність афазії та показники тесту MMSE (Mini‑Mental State Examination) нижче ніж 20 були критеріями вилучення з дослідження. Для порівняння емоційно‑вольових показників було набрано додаткові групи: хворі з хронічними больовими синдромами без інсульту (n = 30) та практично здорові особи (n = 30). Магнітно‑резонансна томографія підтвердила ішемічний інсульт у 80,65 % хворих, геморагічний — у 11,29 %, у решти — змішаний характер процесу. В групі пацієнтів, які мали інсульти в басейні середньомозкових артерій (СМА), у 42,4 % випадках інсульт локалізувався в басейні правої СМА, у решти — у басейні лівої СМА. У групі пацієнтів з двома або трьома інсультами в анамнезі 6 мали вогнищеві пошкодження в басейнах кровопостачання обох СМА. В резидуальному періоді перебували 73 % хворих. Глибокий геміпарез діаг­ностовано у 9,67 % хворих, помірний — у 8,06 %, легкий — у 61,29 %, пірамідну недостатність — у 20,98 %. Серед 85,48 % хворих з порушеннями статики та координації виражену атаксію спостерігали у 7,55 % осіб, помірну — у 47,17 %, легкого ступеня вираження — у 45,28 %. Усім хворим проведено оцінку когнітивного стану за шкалою MMSE. Реактивну та особистісну тривожність визначали за шкалою Спілбергера — Ханіна. Всі дослідження здійснювали при госпіталізації в неврологічне відділення.

Результати. Показники особистісної та реактивної тривожності у хворих з больовими синдромами після інсульту статистично значущо (р < 0,05) були вищими, ніж у практично здорових осіб, та майже однаковими з такими у хворих з больовими синдромами без інсульту в анамнезі (р > 0,05). Аналіз показників тривожності залежно від періодів інсульту виявив зростання реактивної тривожності від пізнього відновного до резидуального періоду. Установлено статистично значущі прямо пропорційні зв’язки між рівнем реактивної тривожності та інтенсивністю дорсалгій (r = 0,4, p = 0,02), локалізацією головного болю (r = 0,3, р = 0,045). Виявлено різницю між кількістю активних скарг хворих та скарг за результатами ретельного опитування, що вказує на недостатню увагу до виявів і своєчасного лікування хронічного болю, порушення сну тощо у пацієнтів після інсульту.

Висновки. Аналіз показників особистісної та реактивної тривожності залежно від періоду інсульту виявив зростання рівня реактивної тривожності від пізнього відновного до резидуального періоду, а також аналогічну залежність інтенсивності больових синдромів від періоду інсульту. Це є важливим для формування належних реабілітаційних заходів.