Український неврологічний журнал

Сучасні методи нейропсихологічної оцінки когнітивних порушень у пацієнтів з розсіяним склерозом: огляд літератури

2025-10-02T09:06:44+00:00

Розсіяний склероз (РС) — це хронічне запальне автоімунне захворювання, яке, за даними Атласу розсіяного склерозу Міжнародної федерації розсіяного склерозу, вражає майже 3 млн людей у всьому світі, переважно молодих дорослих (70—80 %) та 3—5 % дітей. Серед провідних симптомів РС є моторні порушення, а також когнітивні порушення (КП), які виникають у 40—60 % пацієнтів із РС. Проте через їхній мінімальний вплив на загальний показник EDSS розлади когнітивних функцій часто залишаються поза увагою, що негативно позначається на якості життя та працездатності хворих. Діагностика КП є важливим аспектом надання належної допомоги, покращення соціальної адаптації та розширення можливостей когнітивної реабілітації. Цей огляд мав на меті систематизувати сучасні знання про нейропсихологічні методи діагностики КН у пацієнтів з РС. Ми провели комп'ютерний пошук у PubMed, Scopus та Web of Science, використовуючи ключові слова «розсіяний склероз», «когнітивні порушення» та «оцінка». У нейропсихології КН зазвичай визначається як зниження показників більше ніж на 1,5 стандартного відхилення від нормативних очікувань, скоригованих на демографічні змінні, такі як вік та рівень освіти. При діагностиці КП у пацієнтів із РС важливо враховувати супутні психіатричні стани, побічні ефекти фармакологічного лікування та симптоми, пов’язані з РС, які можуть негативно впливати на когнітивні функції. Незважаючи на широкий спектр наявних методів оцінки КП у пацієнтів із РС, на сьогодні відсутній консенсус або чіткі рекомендації щодо використання конкретних тестів, оскільки жоден із них не забезпечує повного охоплення когнітивного профілю пацієнта. Чинні тестові комплекси добре розроблені, однак мають свої обмеження та виклики, зокрема тривалість проведення, необхідність залучення досвідченого персоналу або обмежений спектр оцінюваних когнітивних доменів. Необхідні подальші дослідження для визначення оптимального підходу до оцінки.

Роль кишкової мікробіоти в патогенезі хвороби Паркінсона: механізм впливу та перспективи терапії (огляд літератури)

2025-10-02T09:20:58+00:00

Хвороба Паркінсона (ХП) є другим за поширеністю нейродегенеративним захворюванням у світі та має значний соціально-медичний тягар, зважаючи на стрімке зростання кількості випадків у зв’язку зі старінням населення. Сучасні дослідження свідчать, що ключову роль у патогенезі ХП відіграють порушення роботи кишково-мозкової осі, зокрема дисбаланс мікробіоти. Підтверджується гіпотеза, що патологічний процес може починатися в ентеричній нервовій системі під впливом зовнішніх чинників, із подальшим поширенням агрегованого α-синуклеїну до центральної нервової системи через блукаючий нерв.
Дисбіоз кишечника розглядається як один із ранніх тригерів хвороби, що сприяє розвитку системного та нейрозапалення. Зміни у складі мікробіоти ведуть до підвищеної проникності кишкової стінки, активації імунної відповіді та надмірного продукування прозапальних цитокінів (IL-6, TNF-α, IL-1β). Це запускає процеси нейродегенерації, зокрема загибель дофамінергічних нейронів чорної субстанції, що клінічно проявляється руховими та немоторними симптомами ХП. Окрім того, мікробіота впливає на синтез коротколанцюгових жирних кислот та нейромедіаторів, які безпосередньо беруть участь у регуляції роботи головного мозку.
Поглиблене розуміння ролі мікробіоти у патогенезі ХП відкриває нові перспективи терапії. Вивчається застосування пробіотиків, пребіотиків, трансплантації фекальної мікробіоти, а також фармакологічних стратегій, спрямованих на модифікацію кишково-мозкової осі. Попри перспективні результати експериментальних і клінічних досліджень, ефективність цих підходів поки що недостатньо доведена, що підкреслює потребу у масштабних рандомізованих випробуваннях.
Таким чином, кишечник і його мікробіота з одного боку розглядаються як додатковий патогенетичний фактор, а з іншого — як потенційна терапевтична мішень, здатна змінити перебіг хвороби Паркінсона та відкрити нові можливості для персоналізованої медицини.

Синдром Льюїса—Самнера: клінічний випадок

2025-10-03T08:11:00+00:00

Синдром Льюїса—Самнера (СЛС), або мультифокальна набута демієлінізуюча сенсомоторна нейропатія (MADSAM), є рідкісною формою хронічної запальної демієлінізуючої полінейропатії, що характеризується асиметричним вогнищевим ураженням периферичних нервів. Це автоімунне захворювання має повільно прогресуючий перебіг і може суттєво впливати на працездатність, рівень функціональної активності та якість життя пацієнта. Клінічна картина СЛС включає поступово наростаючу асиметричну слабкість у дистальних і проксимальних відділах кінцівок, сенсорні розлади у вигляді парестезій, оніміння чи болю, а також зниження або випадіння сухожильних рефлексів, що значно ускладнює раннє розпізнавання. Асиметричність і мультифокальний характер симптомів часто призводять до помилкового трактування як мононевропатії, плексопатії чи радикулопатії, що затримує встановлення правильного діагнозу. Важливим етапом є диференціація СЛС від мультифокальної моторної нейропатії, васкулітичних нейропатій та класичної ХЗДП, оскільки підходи до лікування суттєво різняться. У статті наведено клінічний випадок, що демонструє типові труднощі ранньої діагностики й підкреслює ключову роль нейрофізіологічних методів. Електронейроміографія (ЕНМГ) є незамінним інструментом, оскільки дає можливість виявити блоки проведення, темпоральну дисперсію, уповільнення швидкості проведення імпульсу та об’єктивно підтвердити демієлінізуючий характер ураження. Саме дані ЕНМГ забезпечують правильну верифікацію діагнозу, уточнення локалізації, визначення тяжкості процесу та моніторинг ефективності лікування в динаміці. Поєднання клінічного огляду, лабораторних тестів і нейрофізіологічних досліджень забезпечує найвищу точність діагностики та дає змогу обґрунтовано формувати терапевтичну стратегію. Сучасні підходи до лікування ґрунтуються на застосуванні внутрішньовенних імуноглобулінів, кортикостероїдів, плазмаферезу та імуносупресантів, що дає можливість досягати стійкого клінічного покращення та знижувати ризик інвалідизації. Метою публікації є підвищення обізнаності та настороженості клініцистів щодо цього рідкісного й складного для діагностики захворювання, яке потребує мультидисциплінарного підходу, адже своєчасна діагностика, раннє призначення імунотерапії та індивідуалізована тактика ведення суттєво впливають на прогноз і якість життя пацієнтів.

Когнітивні порушення у хворих на первинно-прогресуючий розсіяний склероз: погляд на проблему та клінічний випадок

2025-10-03T09:59:40+00:00

Стаття присвячена аналізу когнітивних порушень у хворих на первинно-прогресуючий розсіяний склероз (ППРС), що є однією з форм розсіяного склерозу (РС) із перебігом, що прогресує від початку захворювання. За даними літератури, когнітивна дисфункція спостерігається в 50—75 % пацієнтів із ППРС, що значно перевищує частоту когнітивних порушень при інших типах РС. Особлива увага приділяється клінічному значенню цих порушень, які значною мірою впливають на якість життя, соціальну адаптацію та професійну діяльність хворих. Проаналізовано основні когнітивні домени, які найчастіше уражаються при ППРС: швидкість опрацювання інформації, короткочасна та візуальна пам’ять, виконавчі функції, візуально-просторові здібності та вербальна флюентність. Порушення швидкості опрацювання інформації, оцінене за допомогою тесту Symbol Digit Modalities Test (SDMT), є найчутливішим маркером когнітивної дисфункції при РС. Візуальна пам’ять уражається частіше (54—56 %), ніж вербальна (29—34 %), а виконавчі функції, такі як планування та прийняття рішень, погіршуються в 15—28 % випадків. Для ілюстрації клінічних особливостей когнітивних порушень представлено опис клінічного випадку 47-річного чоловіка, в якого діагноз ППРС установлено в 38 років. У пацієнта відзначалися неврологічні та когнітивні порушення, що прогресували (зниження короткочасної пам’яті, труднощі з підбором слів, уповільнення мислення та порушення планування). Результати нейропсихологічного тестування (SDMT, BVMT-R (короткий тест візуально-просторової пам’яті), HVLT-R (тест на вербальне навчання Гопкінса), Адденбрукська когнітивна шкала) підтвердили виразну когнітивну дисфункцію, особливо в доменах швидкості опрацювання інформації, візуальної пам’яті та вербальної флюентності. Електрофізіологічне дослідження викликаних когнітивних потенціалів (Р300) виявило зміщення піку та зниження амплітуди, що вказує на значне порушення когнітивних функцій. У статті наголошується на зв’язку між прогресуванням РС і ступенем когнітивного дефіциту, зумовленим переважанням нейродегенеративних процесів над запальними. Обговорюється необхідність регулярної оцінки когнітивного статусу за допомогою стандартизованих нейропсихологічних тестів та електрофізіологічних методів для раннього виявлення порушень. Це дає змогу своєчасно впроваджувати комплексні стратегії корекції, зокрема когнітивну реабілітацію, медикаментозну терапію та психосоціальну підтримку. Результати дослідження свідчать про важливість індивідуалізованого підходу до діагностики та ведення хворих на ППРС. Систематична оцінка когнітивних функцій сприятиме поліпшенню діагностичної точності, оптимізації терапевтичних стратегій і підвищенню якості життя пацієнтів. Отримані дані можуть бути використані для розробки рекомендацій щодо моніторингу та корекції когнітивних порушень у клінічній практиці, а також для досліджень нейродегенеративних аспектів РС.

Патологія горизонтального погляду: патогенез, клінічні ознаки офтальмоплегій та полуторного синдрому (клінічний випадок)

2025-10-03T10:15:07+00:00

Метою статті є ознайомлення практичних лікарів із сучасними уявленнями про клінічну картину, патогенез, причини появи розладів, що виникають під час рухів очей у горизонтальній площині та є виявом неврологічних захворювань різної етіології. Наведено узагальнену інформацію про механізми виникнення, клінічні ознаки та відмінності інфрануклеарної, нуклеарної, інтрануклеарної та супрануклеарної офтальмоплегій, спричинених пошкодженням різних анатомічних утворень нервової системи. Висвітлено сучасні дані про механізми функціонування та взаємодії низки неврологічних структур, які забезпечують співдружні рухи очей у горизонтальній площині, та особливу роль присереднього поздовжнього пучка, кіркового та мостового центрів погляду. Аналіз літературних джерел дав змогу визначити механізми виникнення та клінічні вияви між’ядерної офтальмоплегії, що з’являється під час погляду вбік за наявності ураження присереднього поздовжнього пучка та виявляється обмеженням активних рухів в оці досередини на боці патології та монокулярним ністагмом у протилежному відведеному оці. Особливу увагу приділено опису поєднання клінічних ознак однобічного повного ураження присереднього поздовжнього пучка на рівні середньої третини моста з ушкодженням мостового центру погляду, що призводить до виникнення полуторного синдрому (синдрому 1,5) із характерною клінічною картиною — на боці вогнища око дивиться прямо і не рухається в горизонтальній площині вбік («одиниця») , а інше око може рухатись лише назовні («половина») з появою монокулярного абдукційного ністагму. За сучасними уявленнями, полуторний синдром може поєднуватися з ураженням інших структур, розташованих поряд, що призводить до появи різних варіантів — окорухових синдромів, назви яких утворюються шляхом додавання до 1,5 номера ураженої пари черепних нервів — 8,5; 9; 13,5; 15,5 та 16,5. Є думка, що найчастіше в клінічній практиці трапляється поєднання іпсилатерального ураження VII пари черепних нервів із полуторним синдромом, що створює синдром 8,5 («вісім із половиною»). Наведено та проаналізовано клінічний випадок ішемічного інсульту в правій ділянці моста в пацієнта віком 57 років із виникненням у неврологічному статусі полуторного синдрому 9.

Значення індексу Кердо в прогнозі перебігу розриву церебральних артеріальних аневризм

2025-10-02T11:13:53+00:00

Аневризматичний субарахноїдальний крововилив (аСАК) часто ускладнюється серцевою дисфункцією, що, як вважають, є результатом надмірної активації симпатичної нервової системи. Катехоламіновий сплеск унаслідок підвищення внутрішньочерепного тиску може спричинити ураження міокарда, електрокардіографічні аномалії та дизрегуляцію вегетативної нервової системи. Ці системні реакції підвищують ризик несприятливих результатів лікування та підкреслюють важливість кардіоцеребральних взаємодій у патофізіології аСАК.

Мета роботи — оцінити прогностичну цінність індексу Кердо (ІК) у пацієнтів з аСАК, проаналізувати його взаємозв’язок із клінічними результатами, наявністю вазоспазму, порушеннями серцевого ритму, коморбідністю та демографічними чинниками.

Матеріали та методи. У ретроспективне когортне дослідження було залучено 477 пацієнтів з аСАК, госпіталізованих у період із 2000 до 2023 р., яких стратифікували за ІК (ІК > 0; ІК = 0; ІК < 0). Аналізували клінічні результати, наявність вазоспазму, аномалій на електрокардіограмі, тип крововиливу (ізольований аСАК, аСАК із внутрішньошлуночковим крововиливом, аСАК із внутрішньопаренхімальним крововиливом, аСАК із внутрішньошлуночковим і внутрішньопаренхімальним крововиливом), а також демографічні та супутні чинники за допомогою методів описової статистики та логістичної регресії.

Результати та обговорення. Установлено, що в групі з ІК > 0 кількість пацієнтів у віковій групі від 60 до 74 років була статистично значущо нижчою (р = 0,002), у групі ІК = 0 статистично значущо переважали чоловіки, у групі ІК > 0 — жінки (р = 0,033). Як при ІК > 0 (р = 0,021), так і при ІК < 0 статистично значущо підвищувався ризик смерті (р = 0,039). Виявлено статистично значуще підвищення ймовірності виникнення ангіографічно підтвердженого вазоспазму при ІК > 0 (р = 0,026), тоді як при ІК < 0 ця вірогідність знижувалася (р = 0,03). Як при ІК > 0 (р < 0,001), так і при ІК < 0 (р < 0,001) статистично значущо підвищувався ризик розвитку електрокардіографічних аномалій. Не встановлено жодних статистично значущих відмінностей між групами за клінічним ступенем тяжкості стану пацієнтів за модифікованою шкалою WFNS (World Federation of Neurological Surgeons) при госпіталізації, видом лікування, видом крововиливу, імовірністю повторного розриву, коморбідністю (р > 0,05).

Висновки. При відхиленнях ІК статистично значущо підвищувався ризик розвитку електрокардіографічних аномалій в пацієнтів з аСАК. При ІК > 0 зростав ризик ангіографічно підтвердженого вазоспазму. Індекс Кердо може бути корисним прогностичним маркером у пацієнтів з аСАК.

Оцінка психоемоційних розладів у хворих на розсіяний склероз

2025-10-02T11:51:49+00:00

Мета роботи — визначити поширеність і характер депресивних та тривожних розладів у хворих на розсіяний склероз, а також оцінити їхній вплив на клінічний перебіг захворювання, загальний стан здоров’я пацієнтів та когнітивні функції.

Матеріали та методи. У дослідження було залучено 103 пацієнти з розсіяним склерозом (РС), які перебували під амбулаторним наглядом. Для оцінки психоемоційного стану використовували анкету PHQ-9 (Patient Health Questionnaire-9), шкалу депресії Бека (BDI) та госпітальну шкалу тривоги і депресії (Hospital Anxiety and Depression Scale (HADS)). Рівень інвалідності оцінювали за допомогою розширеної шкали інвалідності (Expanded Disability Status Scale (EDSS)). Аналіз даних здійснювали за допомогою методів описової та варіаційної статистики.

Результати та обговорення. У 40,78 % пацієнтів виявлено симптоми депресії різного ступеня тяжкості. Значна частина обстежених також мала підвищені показники тривожності за шкалою HADS. Статистично значущих відмінностей за віком чи статтю не виявлено. Установлено чіткий зв’язок між виразністю депресивних симптомів та вищими показниками інвалідності за EDSS. Пацієнти з тривожно-депресивними розладами часто повідомляли про зниження уваги, пам’яті та когнітивної продуктивності, що свідчить про вплив емоційного стану на когнітивні функції.

Висновки. Психоемоційні порушення є поширеними супутніми станами у хворих на РС і негативно впливають на перебіг хвороби, рівень інвалідності та якість життя пацієнтів. Результати дослідження підтверджують доцільність впровадження регулярного психологічного скринінгу до стандарту ведення хворих на РС для своєчасного виявлення та корекції емоційних розладів, що може поліпшити клінічні результати лікування.

Опитувальник депресії Бека та його модифікація: порівняльний аналіз методичних характеристик тестів

2025-10-02T13:45:30+00:00

У клінічній практиці опитувальник депресії Бека (BDI-I) залишається одним із найпоширеніших інструментів для скринінгу депресії. Проте його запитання щодо соматичних симптомів можуть спричинити хибнопозитивні результати, особливо в пацієнтів із супутніми захворюваннями. Тому зростає потреба в модифікаціях, які зменшували б вплив зовнішніх чинників і ефекту наведення на результати тестування.

Мета роботи — провести порівняльний аналіз результатів тестування за допомогою оригінального та модифікованого варіанта опитувальника BDI-I, оцінити вплив формату тесту на кількість набраних балів і наявність ефекту наведення.

Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 50 студентів, розподілених на дві групи, кожна з яких двічі проходила тестування двома версіями BDI з інтервалом 1 міс. Модифікована версія тесту передбачала переформатування тверджень у вигляді запитань із відповідями, які виключали одна одну, та використання списків, що випадають. Застосовано описову статистику, кореляційний і регресійний аналізи.

Результати та обговорення. При використанні модифікованого варіанта тесту респонденти загалом набирали менше балів порівняно з вихідним варіантом. Виявлено тенденцію до зменшення сум балів у групі, що першою проходила оригінальну версію, та тенденцію до їхнього збільшення в групі, в якій спочатку застосовували модифікований варіант тесту. Ефект наведення не зафіксовано. Респонденти відзначали більший емоційний комфорт, етичність формулювань і краще розуміння свого психологічного стану після використання модифікованої версії.

Висновки. Модифікація формату подання запитань BDI-I зменшує суму балів та сприяє поліпшенню сприйняття тесту. Такий підхід дає змогу знизити ймовірність хибнопозитивних результатів і забезпечує вищий рівень емоційного комфорту при тестуванні.

Оцінка якості життя пацієнтів із хронічним неспецифічним болем у попереку залежно від типу болю, що домінує

2025-10-02T14:13:29+00:00

Хронічний біль у попереку є мультифакторною проблемою, яка призводить до погіршення функціонування, життєдіяльності та якості життя. Оцінка якості життя в пацієнтів із хронічним неспецифічним болем у попереку залежно від типу болю, що домінує, становить клінічний і науковий інтерес.
Мета роботи — оцінити якість життя пацієнтів із хронічним неспецифічним болем у попереку залежно від типу болю, що домінує, для розробки ефективних стратегій менеджменту.

Матеріали та методи. Проведено анкетування (соціально-демографічні, антропометричні дані, спосіб життя, шкідливі звички, рівень фізичної активності) та обстеження 102 осіб із хронічним неспецифічним болем у попереку віком від 18 до 65 років. Оцінено якість життя за опитувальником SF-36.

Результати та обговорення. Середній вік досліджуваних становив (37,7 ± 13,9) року. Серед них переважали жінки (63 %). Найнижчі показники якості життя за всіма шкалами зареєстровано в групі з домінуванням ноципластичного типу болю порівняно з групою з ноцицептивним та нейропатичним типом: фізичне функціонування (p < 0,001; p = 0,307), рольове функціонування (p < 0,001; p = 0,006), емоційне функціонування (p < 0,001; p < 0,001), життєва енергія (p < 0,001; p = 0,001), соціальне функціонування (p < 0,001; p = 0,002), біль (p < 0,001; p = 0,002), загальне здоров’я (p < 0,001; p = 0,003), психічне здоров’я (p < 0,001; p < 0,001). У пацієнтів із нейропатичним болем порівняно з пацієнтами з ноцицептивним болем виявлено статистично значущо нижчі показники фізичного функціонування (p = 0,008) і фізичного здоров’я (p = 0,023).

Висновки. Більшість осіб із хронічним неспецифічним болем у попереку мали ноцицептивний тип болю, що домінував. Серед осіб із хронічним неспецифічним болем у попереку з різними домінантними типами болю статистично значущо нижчі показники якості життя за всіма шкалами виявлено в групі з ноципластичним типом болю.