Міастенія гравіс, ускладнена розвитком COVID-19: аналіз клінічних випадків

Анотація

Міастенія гравіс (МГ) — автоімунне захворювання, що характеризується підвищеною динамічною м’язовою слабкістю. Пацієнтів з міастенією об’єднує феномен погіршення клінічного стану після приєднання інфекції, відмови від лікування або прийому деяких препаратів, проведення хірургічного втручання, перебування в умовах спеки та стресу. В умовах пандемії коронавірусної хвороби — 2019 (­COVID‑19) дослідження пацієнтів з міастенією та новим інфекційним захворюванням може виявити нові патогенетичні закономірності та змінити терапевтичну стратегію.

Мета — виявити клініко‑параклінічні, терапевтичні закономірності у пацієнтів з МГ у разі приєднання ­COVID‑19.

Матеріали і методи. Проаналізовано перебіг МГ на тлі ­COVID‑19 у 11 пацієнтів у період з квітня 2021 р. до листопада 2021 р. Контрольну групу утворено із 7 пацієнтів з ­COVID‑19 без МГ. Використано загальноклінічні, неврологічні, інструментальні, лабораторні та статистичні методи обстеження, шкали Myasthenia Gravis Foundation of America (MGFA), The Quantitative Myasthenia Gravis Score (QMGS), Myasthenia Gravis Activities of Daily Living (MG‑ADL), The National Early Warning Score 2 (NEWS2), а також анкети.

Результати. В дослідній та контрольній групі виявлено обернено пропорційний зв’язок між рівнем SpO₂ при диханні атмосферним повітрям та наявністю бронхіальної астми (БА) (r = –0,791), цукрового діабету (ЦД) (r = –0,553), гіпертонічної хвороби (ГХ) (r = –0,301), прямо пропорційний зв’язок — між наявністю міастенії та рівнем SpO₂ при диханні атмосферним повітрям (r = +0,271), що може бути зумовлено прийомом піридостигміну та меншою масою м’язової системи у пацієнтів з МГ, а також між показником NEWS2 із ЦД (r = +0,501), БА (r = +0,483), ожирінням (r = +0,376), ГХ (r = +0,352), багатовузловим зобом (r = +0,204), гідротораксом (r = +0,204) та міастенією (r = +0,120). У дослідній групі — зв’язок між тривалістю лікування з приводу ­COVID‑19 та індексом маси тіла (ІМТ) (r = +0,523), віком (r = +0,504), прийомом піридостигміну (r = –0,243), масою тіла (r = +0,228), між NEWS2 і прийомом піридостигміну (r = –0,386), масою тіла (r = +0,355) та ІМТ (r = +0,256). Тривалість лікування ­COVID‑19 була пов’язана з тривалістю міастенії (r = +0,570), ожирінням (r = +0,572) та ІМТ (r = +0,526), NEWS2 корелював із рівнем SpO₂  при диханні атмосферним повітрям (r = –0,907), гемоглобіну (r = –0,847) та життєвої ємності легень (ЖЕЛ) (r = –0,699), ожирінням (r = +0,787), анемією (r = +0,684) та БА, прийомом піридостигміну (r = –0,684). Парез м’якого піднебіння (r = –0,614), дисфагія (r = –0,614), гнусавість (r = –0,545), тривалість ­COVID‑19 (r = –0,646) та вік пацієнта (r = –0,626) корелювали з ЖЕЛ.

Висновки. Міастенія у разі приєднання ­COVID‑19 має тенденцію до погіршення перебігу, прогресування м’язової слабкості, розвитку дихальної недостатності та гіпоксії. Обтяжувальними чинниками є вік, тривалість міастенії та ­COVID‑19, ІМТ, коморбідність (ЦД, ГХ, БА, ожиріння і анемія). Конституційні особливості (менші ІМТ та маса тіла) можуть сприяти скороченню тривалості лікування. Прийом піридостигміну може зменшити не лише тривалість лікування, а й ризик погіршення стану, що може бути зумовлено інгібуванням запального процесу при прийомі антихолінестеразного засобу.