Гліоми високого ступеня злоякісності з автоімунним енцефалітоподібним перебігом: опис клінічного випадку

Анотація

Автоімунний енцефаліт охоплює групу неінфекційних імуно-опосередкованих запальних уражень цент­ральної нервової системи (ЦНС) із переважним ураженням сірої та/або білої речовини головного мозку. З іншого боку, відома низка церебральних патологій, зокрема первинні пухлини великого мозку, які можуть імітувати клінічну картину автоімунного енцефаліту. Використання діагностичного алгоритму та розробка програми лікування в таких випадках є складним клінічним завданням, що потребує мультидисциплінарного підходу. Подібність клінічної маніфестації в окремих випадках може бути зумовлена спорідненістю деяких патогенетичних механізмів автоімунних і неопластичних мозкових уражень.
Гліобластома є найпоширенішою первинною пухлиною головного мозку в дорослих, яка виявляється переважно вогнищевим неврологічним дефіцитом, судомами та когнітивним зниженням. Неспецифічність клініко-параклінічної характеристики (зокрема даних нейровізуалізації) і тимчасова позитивна динаміка на тлі імуносупресивної терапії часто спричиняє затримку встановлення правильного діагнозу та лікування неопластичного процесу. Актуальність теми пов’язана також з оновленням рекомендацій із діагностики та лікування хворих на гліобластому, які ґрунтуються на сучасній класифікації пухлин ЦНС Всесвітньої організації здоров’я (2016), і рекомендацій Консорціуму з інформування щодо молекулярних та практичних підходів у таксономії пухлин ЦНС.
Наведений в статті огляд літературних джерел та аналіз клінічного випадку демонструє труднощі проведення диференціальної діагностики між гліомами високого ступеня злоякісності та автоімунними енцефалітами внаслідок значної клініко-нейровізуалізаційної схожості цих станів. Поглиблене вивчення особливостей клінічної картини та результатів магнітно-резонансної томографії на початку захворювання і на пізніших етапах його розвитку, оцінка динаміки неврологічного дефіциту під впливом проведеної терапії, використання біопсії мозку складають необхідний діагностичний алгоритм. Співставлення клінічних, нейровізуалізаційних, лабораторних та гістохімічних даних є критичним для своєчасного встановлення точного діагнозу та вибору оптимальної тактики лікування. Такий комплексний підхід зменшує ризик помилкових діагнозів, забезпечує раннє виявлення злоякісного процесу та дає змогу своєчасно розпочати специфічну терапію, що покращує прогноз пацієнта.