Українською | English
usaid banner

Номер журналу. Статті

№1(18) // 2011

 

Обкладинка

 

1. ПЕРЕДОВА СТАТТЯ

 

Механізми ендогенного ангіогенезу при ішемічному інсульті

В.І. ЦИМБАЛЮК, Є.С. ЯРМОЛЮК

Ішемічний інсульт є важливою медико-соціальною проблемою з огляду на високу частоту інвалідизації пацієнтів. Сучасні уявлення про ріст, формування та адаптивну перебудову судинного русла у фізіологічних і патологічних умовах є ключем до розуміння складних механізмів регенерації мозку після ішемічного ушкодження. У статті наведено відомості про основні етапи ангіогенезу та чинники його регуляції. Розглянуто роль факторів росту та різних клітинних типів у функціонуванні комплексної морфофункціональної одиниці — нейросудинної ніші, в якій запускаються процеси тканинної репарації після інсульту. Проаналізовано результати експериментальних досліджень з вивчення неоваскуляризації на моделях церебральної ішемії. Узагальнені дані про функціональне значення новоутворених судин мозку свідчать про можливість терапевтичної модуляції церебрального ангіогенезу. Викладені концепції нейросудинної ніші та ендогенного ангіогенезу є основою для розвитку нових підходів до відновного лікування ішемічного інсульту та його наслідків.

Ключові слова: ангіогенез, ішемічний інсульт, нейросудинна ніша, судинний ендотеліальний фактор росту.

 

Механизмы эндогенного ангиогенеза при ишемическом инсульте

В.И. ЦЫМБАЛЮК, Е.С. ЯРМОЛЮК

Ишемический инсульт представляет собой важную медико-социальную проблему с учетом высокой частоты инвалидизации пациентов. Современные представления о росте, формировании и адаптивной перестройке сосудистого русла в физиологических и патологических условиях являются ключом к пониманию сложных механизмов регенерации мозга после ишемического повреждения. В статье приведены сведения об основных этапах ангиогенеза и факторах его регуляции. Рассмотрена роль факторов роста и различных клеточных типов в функционировании комплексной морфофункциональной единицы — нейрососудистой ниши, в которой запускаются процессы тканевой репарации после инсульта. Проанализированы результаты экспериментальных исследований по изучению неоваскуляризации на моделях церебральной ишемии. Обобщенные данные о функциональном значении новообразованных сосудов мозга свидетельствуют о возможности терапевтической модуляции церебрального ангиогенеза. Изложенные концепции нейрососудистой ниши и эндогенного ангиогенеза являются основой для развития новых подходов к восстановительному лечению ишемического инсульта и его последствий.

Ключевые слова: ангиогенез, ишемический инсульт, нейрососудистая ниша, сосудистый эндотелиальный фактор роста.

2. ЛІКАРЮ-ПРАКТИКУ

 

Особливості клінічного перебігу оперізувального герпесу та післягерпетичної невралгії у хворих різного віку

М.Г. МАТЮШКО, О.А. МЯЛОВИЦЬКА, В.С. МЕЛЬНИК, Л.О. ВОЛЕВАЧ, Н.М. ЛАСКАРЖЕВСЬКА, В.С. ТРЕЙТЯК

Мета — вивчити особливості клінічного перебігу оперізувального герпесу в різних вікових групах, визначити частоту розвитку післягерпетичних невралгій та методику лікування пацієнтів із цими захворюваннями.
Матеріали і методи. Обстежено 40 хворих з різними формами оперізувального герпесу, які в 2010 роціпроходили лікування в КМКЛ № 4. Вивчено анамнез захворювання, проведено клініко-неврологічне обстеження та консультацію лікаря-інфекціоніста. Огляд хворих здійснювали на момент госпіталізації, на 7-му та 14-ту добу захворювання. Особливу увагу приділяли динаміці регресування висипки та больового синдрому.
Результати. Серед 13 осіб працездатного віку в 6 мав місце гангліоніт трійчастого (гассерового) вузла (у 4 — з висипкою в ділянці іннервації I гілки, у 1 — II гілки, у 1 — в ділянках іннервації II та III гілок), у 1 хворого — гангліоніт вузла зовнішнього колінця з гострою нейропатією лицьового нерва), у 4 — гангліоніт на шийному рівні та по одному хворому з гангліонітом на грудному та попереково-крижовому рівнях. У 19 пацієнтів другої вікової групи (похилий вік — 61—75 років) переважали гангліоніти гассерового вузла (у 9 хворих з висипкою в ділянці іннервації I гілки трійчастого нерва). У 2 хворих мали місце гангліоніти шийної локалізації, у 1 — шийно-грудної, у 4 — грудної, у 2 — грудної та поперекової, у 1 — поперекової локалізації. Всі хворі на оперізувальний герпес віком понад 75 років мали супутню соматичну патологію (ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба, дисциркуляторна енцефалопатія). У цій групі герпетичні висипи у 2 хворих локалізувалися на рівні шийних сегментів і у 6 — на шкірі тулуба на рівні грудних сегментів.
Висновки. Оперізувальний герпес трапляється в осіб різних вікових груп. За нашими даними, в 32 % випадків це особи працездатного віку. Найчастіше реєструють ураження гассерового вузла (40 % хворих), гангліоніт вузлів на шийному рівні (22,5 %), на грудному і частково попереково-крижовому рівнях (37,5 %). За наявності вираженого больового синдрому необхідно невідкладно розпочинати специфічну протиневралгічну терапію препаратами карбамазепіну, а у разі ураження гассерового вузла — габапентину для запобігання розвитку хронічної післягерпетичної невралгії, яку реєструють у 47,5 % хворих.

Ключові слова: оперізувальний герпес, гангліоніт.

 

Особенности клинического течения опоясывающего герпеса и постгерпетической невралгии у больных разного возраста

Н.Г. МАТЮШКО, Е.А. МЯЛОВИЦКАЯ, В.С. МЕЛЬНИК, Л.А. ВОЛЕВАЧ, Н.М. ЛАСКАРЖЕВСКАЯ, В.С. ТРЕЙТЯК

Цель — изучить особенности клинического течения опоясывающего герпеса в разных возрастных
группах, определить частоту развития постгерпетических невралгий и методику лечения пациентов с этими заболеваниями.
Материалы и методы. Обследовано 40 больных с разными формами опоясывающего герпеса, которые в 2010 году проходили лечение в КМКЛ № 4. Изучен анамнез заболевания, проведены клинико-неврологическое обследование и консультация врача-инфекциониста. Осмотр больных выполняли на момент госпитализации, на 7-е и 14-е сутки заболевания. Особое внимание уделяли динамике регресса высыпаний и болевого синдрома.
Результаты. Среди 13 лиц трудоспособного возраста у 6 имел место ганглионит тройного (гассерового) узла (у 4 — с высыпаниями в области иннервации I ветки, у 1 — II ветки, у 1 — в участках иннервации II и III веток), у 1 больного — ганглионит узла внешнего колена с острой нейропатией лицевого нерва), у 4 — ганглионит на шейном уровне и по одному больному с ганглионитом на грудном и пояснично-крестцовом уровнях. У 19 пациентов второй возрастной группы (пожилой возраст — 61—75 лет) преобладал ганглионит гассерового узла (у 9 больных с высыпанием в области иннервации I ветки тройчатого нерва). У 2 больных имели место ганглионит шейной локализации, у 1 — шейно-грудной, у 4 — грудной, у 2 — грудной и поясничной, у 1 — поясничной локализации. Все больные опоясывающим герпесом в возрасте старше 75 лет имели сопутствующую соматическую патологию (ишемическая болезнь сердца, гипертоническая болезнь, дисциркуляторная энцефалопатия).
В этой группе герпетические высыпания у 2 больных локализовались на уровне шейных сегментов и у 6 — на коже туловища на уровне грудных сегментов.
Выводы. Опоясывающий герпес встречается у лиц разных возрастных групп. По нашим данным, в 32 % случаев это лица трудоспособного возраста. Чаще всего регистрируют поражение гассерового узла (40 % больных), ганглионит узлов на шейном уровне (22,5 %), на грудном и частично пояснично"крестцовом уровнях (37,5 %). При наличии выраженного болевого синдрома необходимо безотлагательно начинать специфическую противоневралгическую терапию препаратами карбамазепина, а в случае поражения гассерового узла — габапентина для предотвращения развития хронической постгерпетической невралгии, которую регистрируют у 47,5 % больных.

Ключевые слова: опоясывающий герпес, ганглионит.

3. ЛІКАРЮ-ПРАКТИКУ

 

Клініко-параклінічні зіставлення у дітей раннього віку з генералізованими епілептичними нападами

І.С. ЗОЗУЛЯ, А.Ф. НЕЧАЙ

Мета — провести клініко-параклінічні порівняння та дослідити зв’язок між характером нападів і особливостями неврологічного статусу та між електроенцефалографічними патернами і даними візуалізуючих методів обстеження головного мозку.
Матеріали і методи. Обстежено 38 пацієнтів віком від 1 до 36 міс, госпіталізованих у лікарню з приводу генералізованих епілептичних нападів. Дослідження включало аналіз скарг, опису клінічних виявів нападів, даних сімейного та перинатального анамнезу, результатів параклінічних методів обстеження пацієнтів (лабораторних показників, ЕЕГ, ЕКГ, нейросонографії, магнітно-резонансної томографії (МРТ)).
Результати. У 22 (57,9 %) пацієнтів виявлено синдром Веста (вік-залежний епілептичний синдром) та у 16 (42,1 %) — інші форми генералізованих епілепсій. Вік дебюту згинальних спазмів у дітей із синдромом Веста варіював від 3 до 11 міс, у середньому — 6,4 міс. Вродженими вадами були лісенцефалія 1-го та 2-го типу, мікроцефалія з дисгенезією мозолистого тіла, поренцефалічна кіста та гіпоплазія мигдаликів мозочку, зменшення кількості білої речовини. У 12 пацієнтів з інфантильними спазмами під час МРТ-обстеження виявлено зміни, характерні для гіпоксичного ураження в пре- і перинатальний період (перивентрикулярна лейкомаляція, селективний некроз базальних гангліїв, ознаки атрофії, порушення мієлінізації). У 3 дітей з інфантильними спазмами за результатами МРТ не виявлено жодних ознак структурного ураження головного мозку. Серед 16 пацієнтів з іншими формами генералізованих епілепсій було 2 пацієнти з доведеними генетичними аномаліями: один — із синдромом Прадера—Віллі та один — із синдромом Кліппеля—Фейля. У одного пацієнта за допомогою МРТ виявлено вроджену ваду розвитку головного мозку — синдром Денді—Уолкера.
Висновки. Діагностика генералізованих форм епілепсії у дітей раннього віку потребує подальшого вдосконалення клінічних навичок, застосування поліграфічних ЕЕГ-записів під час сну та неспання, генетичного обстеження та обов’язкового проведення МРТ.

Ключові слова: діти, ранній вік, генералізована епілепсія, головний мозок, електроенцефалографія.

 

Клинико-параклинические сопоставления у детей раннего возраста с генерализованными эпилептическими припадками

И.С. ЗОЗУЛЯ, А.Ф. НЕЧАЙ

Цель — провести клинико-параклиническое сравнение и исследовать связь между характером приступов и особенностями неврологического статуса и между электроэнцефалографическими паттернами и данными визуализирующих методов обследования головного мозга.
Материалы и методы. Обследовано 38 пациентов в возрасте от 1 до 36 мес, госпитализированных в больницу по поводу генерализованных эпилептических припадков. Исследование включало анализ жалоб, описания клинических проявлений приступов, данных семейного и перинатального анамнеза, результатов параклинических методов обследования пациентов (лабораторных показателей, ЭЭГ, ЭКГ, нейросонографии, магнитно-резонансной томографии (МРТ)).
Результаты. У 22 (57,9 %) пациентов обнаружен синдром Веста (возрастозависимый эпилептический синдром) и у 16 (42,1 %) — другие формы генерализованных эпилепсий. Возраст дебюта сгибательных спазмов у детей с синдромом Веста варьировал от 3 до 11 мес, в среднем — 6,4 мес. Врожденными пороками были лисэнцефалия 1-го и 2-го типа, микроцефалия с дисгенезией мозолистого тела, порэнцефалическая киста и гипоплазия миндалин мозжечка, уменьшение количества белого вещества. У 12 пациентов с инфантильными спазмами во время МРТ-обследования обнаружены изменения, характерные для гипоксического поражения в пре- и перинатальный период (перивентрикулярная лейкомаляция, селективный некроз базальных ганглиев, признаки атрофии, нарушения миелинизации). У 3 детей с инфантильными спазмами по результатам МРТ не обнаружено никаких признаков структурного поражения головного мозга. Среди 16 пациентов с другими формами генерализованных эпилепсий были 2 пациента с доказанными генетическими аномалиями: один — с синдромом Прадера—Вилли и один — с синдромом Клиппеля—Фейля. У одного пациента с помощью МРТ обнаружен врожденный порок развития головного мозга — синдром Денди—Уолкера.
Выводы. Диагностика генерализованных форм эпилепсии у детей раннего возраста требует дальнейшего совершенствования клинических навыков, применения полиграфических ЭЭГ-записей во время сна и бодрствования, генетического обследования и обязательного проведения МРТ.

Ключевые слова: дети, ранний возраст, генерализованная эпилепсия, головной мозг, электроэнцефалография.

4. ЛІКАРЮ-ПРАКТИКУ

 

Оцінка емоційно-особистісних характеристик у хворих на множинний склероз

Н.Г. СТАРИНЕЦЬ

Мета — вивчити за допомогою клінічного та експериментально-психологічного методів емоційно-особистісні особливості хворих на множинний склероз (МС) залежно від типу перебігу захворювання та ступеня інвалідизації за розширеною шкалою Куртцке.
Матеріали і методи. Обстежено 169 хворих з верифікованим діагнозом МС. Ступінь інвалідизації оцінювали за розширеною шкалою Куртцке. Емоційну патологію вивчали за допомогою клінічного, експериментальнопсихологічного методів та Міннесотського багатопрофільного опитувальника.
Результати. Виявлено емоційні порушення у хворих на МС у вигляді депресивного, тривожного, гіпоманіакального, апатичного та дисфоричного синдромів.
Висновки. Встановлено, що депресивні та тривожні порушення у хворих на МС мають місце при всіх ступенях фізичної неспроможності і не залежать від типу перебігу захворювання. Наявність субдепресивного синдрому характерна для легкого та середнього ступеня інвалідизації. Гіпоманіакальний та апатичний синдроми спостерігаються у хворих на МС за різних типів перебігу захворювання і не залежать від ступеня інвалідизації.
Дисфоричний синдром притаманний лише особам чоловічої статі з середнім ступенем інвалідизації.

Ключові слова: множинний склероз, ступінь інвалідизації, емоційна патологія, Міннесотський багатопрофільний опитувальник.

 

Оценка эмоционально-личностных характеристик у больных рассеянным склерозом

Н.Г. СТАРИНЕЦ

Цель — изучить с помощью клинического и экспериментально-психологического методов эмоционально-личностные особенности больных рассеянным склерозом (РС) в зависимости от типа течения заболевания и степени инвалидизации по расширенной шкале Куртцке.
Материалы и методы. Обследовано 169 пациентов с верифицированным диагнозом РС. Степень инвалидизации оценивали по расширенной шкале Куртцке. Эмоциональную патологию изучали с помощью клинического, экспериментально-психологического методов и Миннесотского многопрофильного опросника.
Результаты. Выявлены эмоциональные расстройства у больных с РС в виде депрессивного, тревожного, гипоманиакального, апатического и дисфорического синдромов.
Выводы. Установлено, что депрессивные и тревожные расстройства у больных с РС встречаются при всех степенях физической неспособности и не зависят от типа течения заболевания. Наличие субдепрессивного синдрома характерно для легкой и средней степени инвалидизации. Гипоманиакальный и апатический синдромы выявлены у больных РС при различных типах течения заболевания и не зависят от степени инвалидизации. Синдром дисфории характерен только для пациентов мужского пола со средней степенью инвалидизации.

Ключевые слова: рассеянный склероз, степень инвалидизации, эмоциональная патология, Миннесотский многопрофильный опросник.

5. ЛІКАРЮ-ПРАКТИКУ

 

Дуральні артеріовенозні фістули спинного мозку — різновид судинної спінальної мієлопатії. Хірургічне лікування

Є.І. СЛИНЬКО, В.О. ХОНДА

Проаналізовано результати лікування 92 хворих, оперованих в період 1998—2010 рр. з приводу дуральних артеріовенозних фістул (АВФ). В усіх хворих здійснено відкрите мікрохірургічне вимкнення АВФ. Раніше у 27 хворих застосовано ендовазальну облітерацію АВФ як самостійний метод лікування. Однак у зв’язку з виникненням рецидиву і прогресуванням неврологічних симптомів хворих госпіталізовано для виконання відкритого мікрохірургічного втручання. Для вивчення ефективності лікування проведено стандартизовану оцінку неврологічного статусу перед втручанням, при виписуванні хворого зі стаціонару, а також у віддалений період (через 4—48 міс).
Безпосередньо після операції значне поліпшення відзначено у 21 хворого, поліпшення — у 62, без змін — у 9, випадків погіршення неврологічного статусу не було. Результат лікування спінальних дуральних АВФ залежить від повноти та адекватності усунення патологічного з’єднання між живлячою артерією і перимедулярною веною, що безпечно і радикально можливо здійснити лише за допомогою мікрохірургічного втручання.

Ключові слова: спінальна артеріовенозна мальформація, дуральна фістула, хірургічне лікування.

 

Дуральные артериовенозные фистулы спинного мозга — разновидность сосудистой спинальной миелопатии. Хирургическое лечение

Е.И. СЛЫНЬКО, В.А. ХОНДА

Проанализированы результаты лечения 92 больных, оперированных по поводу дуральных артериовенозных фистул (АВФ) в период с 1998 по 2010 г. У всех больных выполнено открытое микрохирургическое выключение АВФ. Ранее у 27 больных применена эндовазальная облитерация АВФ как самостоятельный метод лечения. Однако в связи с возникновением рецидива АВФ и усугублением неврологических симптомов больные госпитализированы для выполнения открытого микрохирургического вмешательства. Для изучения эффективности лечения проведена стандартизованная оценка неврологического статуса перед вмешательством, перед выпиской больных из стационара и в отдаленный период (через 4—48 мес). Непосредственно после операции значительное улучшение отмечено у 21 больного, улучшение — у 62, без изменений — у 9, случаев ухудшения неврологического статуса не наблюдали. Результат лечения спинальных дуральных АВФ зависит от полноты и адекватности устранения патологического соустья между питающей артерией и перимедуллярной веной, что безопасно и радикально можно выполнить только с помощью микрохирургического вмешательства.

Ключевые слова: спинальная артериовенозная мальформация, дуральная фистула, хирургическое лечение.

6. ОРИГІНАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Комплексна терапія хворих з гострими гіпертензивними супратенторіальними внутрішньомозковими крововиливами

С.М. ВІНИЧУК, С.В. РОГОЗА

Мета — дослідити доцільність та ефективність застосування нейропротекторної і антиоксидантної терапії в комплексному лікуванні хворих з гострим гіпертензивним супратенторіальним крововиливом з/без хірургічної евакуації гематоми порівняно з традиційною терапією.
Матеріали і методи. Обстежено 90 пацієнтів з гіпертензивним супратенторіальним внутрішньомозковим крововиливом. Залежно від застосованої терапії виділено дві групи: перша (комплексна консервативна терапія) — 39 пацієнтів, яким призначали внутрішньовенно Цераксон (2 г/добу) і Актовегін (1 г/добу), друга (комплексна терапія у поєднанні з хірургічною евакуацією гематоми) — 11 пацієнтів. Контрольну групу становили 40 пацієнтів, яким проведено консервативну терапію. Ефективність лікування оцінювали за сучасними неврологічними шкалами — NIHSS, модифікованою шкалою Ренкіна (мШР), величиною індексу Бартела.
Результати. Лікування внутрішньомозкового крововиливу з використанням нейропротекторної і антиоксидантної терапії прискорювало темпи регресування неврологічного дефіциту. На 21-шу добу виявлено високу ефективність лікування за показниками шкали NIHSS та мШР у 38,5 % пацієнтів, на тлі традиційної терапії — у 22,5 %.
Висновки. Проведене дослідження показало, що застосування Цераксону та Актовегіну з перших годин після розвитку внутрішньомозкового крововиливу достовірно збільшує вірогідність відновлення неврологічних функцій у пацієнтів з гематомами невеликих і середніх розмірів.

Ключові слова: внутрішньомозковий крововилив, лікування, Цераксон, Актовегін.

 

Комплексная терапия больных с острыми гипертензивными супратенториальными внутримозговыми кровоизлияниями

С.М. ВИНИЧУК, С.В. РОГОЗА

Цель — исследовать целесообразность и эффективность применения нейропротекторной и антиоксидантной терапии в комплексном лечении пациентов с острым гипертензивным супратенториальным кровоизлиянием с/без хирургической эвакуации гематомы по сравнению с традиционной терапией.
Материалы и методы. Обследованы 90 пациентов с гипертензивным супратенториальным внутримозговым кровоизлиянием. В зависимости от применяемой терапии выделены две группы: первая (комплексная консервативная терапия) — 39 пациентов, которым назначали внутривенно Цераксон (2 г/сут) и Актовегин (1 г/сут), вторая (комплексная терапия в сочетании с хирургической эвакуацией гематомы) — 11 пациентов.
Контрольную группу составили 40 пациентов, которым проводили традиционную терапию. Эффективность лечения оценивали по современным неврологическим шкалам — NIHSS, модифицированной шкале Рэнкина(мШР), величине индекса Бартела.
Результаты. Лечение внутримозгового кровоизлияния с использованием нейропротекторной и антиоксидантной терапии ускоряло темп регрессирования неврологического дефицита. На 21-е сутки выявлена высокая эффективность лечения по показателям шкалы NIHSS и мШР у 38,5 % пациентов, на фоне традиционной терапии — у 22,5 %.
Выводы. Применение Цераксона и Актовегина с первых часов после развития внутримозгового кровоизлияния достоверно повышает вероятность восстановления неврологических функций у пациентов с гематомами небольших и средних размеров.

Ключевые слова: внутримозговое кровоизлияние, лечение, Цераксон, Актовегин.

7. ОРИГІНАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Однорічна виживаність після гострого ішемічного інсульту: прогностичні чинники відновлення функціонального стану та повсякденної життєвої активності

В.С. МЕЛЬНИК, О.В. ТКАЧЕНКО, А.О. ІВАНЧУК

Мета — вивчити вплив окремих чинників (час госпіталізації, вік, артеріальний тиск, рівень фібриногену та протромбіновий індекс) у гострий період інфаркту мозку на виживаність упродовж одного року і визначити функціональний стан, наявність депресії та рівень повсякденної життєвої активності у пацієнтів, які вижили.
Матеріали і методи. Проаналізовано дані 60 пацієнтів з гострим інфарктом мозку, які при госпіталізації погодилися надати інформацію про свій стан через один рік. Хворих розподілили на дві групи: 1-ша — 46 (76,7 %) пацієнтів, які вижили через один рік після інсульту, та 2-га — 14 (23,3 %) померлих у середньому через (7,4 ± 3,3) міс.
Результати. Локалізація ішемічного вогнища та вихідна тяжкість інсульту були порівнянними у пацієнтів обох груп. Середній рівень систолічного артеріального тиску в пацієнтів 1-ї групи був вищим — (165,4 ± 12,7) проти (145,7 ± 10,9) мм рт. ст. у пацієнтів, які померли в хронічний період ішемічного інсульту (р = 0,019). У померлих хворих зафіксовано достовірно вищий показник протромбінового індексу — (99,0 ± 4,7) %, р = 0,008, а також достовірно вищий рівень фібриногену — (3,5 ± 0,5) г/л, р = 0,05. Через один рік після ішемічного інсульту більшість пацієнтів задовільно оцінили основні фізичні функції повсякденної життєдіяльності — у середньому (21,7 ± 1,4) бала, однак у 69,6 % хворих діагностовано депресію ((26,4 ± 14,9) бала). Тяжку інвалідність, тобто залежність хворого від сторонньої допомоги, зареєстровано у 2 (4,3 %) осіб, помірну — у 10 (21,7 %) хворих, решта мали мінімальне обмеження або повне відновлення неврологічних функцій.
Висновки. Хворі середнього віку з помірною систолічною артеріальною гіпертензією ((165,4 ± 12,7) мм рт. ст.) і показниками протромбінового індексу та фібриногену на рівні нижньої межі норми в гострий період інфаркту мозку мають кращий прогноз щодо однорічної виживаності після перенесеної церебральної катастрофи. Через один рік після інсульту реєструють низьку індивідуальну соціальну мобільність, більшість пацієнтів не займаються активними видами фізичної діяльності, що, на нашу думку, може бути наслідком післяінсультної депресії, яку зареєстровано у 69,6 % пацієнтів.

Ключові слова: інфаркт мозку, віддалені наслідки, функціональний стан, повсякденна життєва активність.

 

Однолетняя выживаемость после острого ишемического инсульта: прогностические факторы восстановления функционального состояния и повседневной жизненной активности

В.С. МЕЛЬНИК, О.В. ТКАЧЕНКО, А.О. ИВАНЧУК

Цель — изучить влияние отдельных факторов (время госпитализации, возраст, артериальное давление, уровень фибриногена и протромбиновый индекс) в острый период инфаркта мозга на выживаемость в течение одного года и определить функциональное состояние, распространенность депрессии и уровень повседневной жизненной активности у пациентов, которые выжили.
Материалы и методы. Проанализированы данные 60 пациентов с острым инфарктом мозга, которые при госпитализации согласились предоставить информацию о своем состоянии через один год. Больных разделили на две группы: 1-я — 46 (76,7 %) пациентов, которые выжили через один год после инсульта, и 2-я — 14 (23,3 %) умерших в среднем через (7,4 ± 3,3) мес.
Результаты. Локализация ишемического очага и исходная тяжесть инсульта были сопоставимы у пациентов обеих групп. Средний уровень систолического артериального давления у пациентов 1-й группы был выше — (165,4 ± 12,7) по сравнению с (145,7 ± 10,9) мм рт. ст. у пациентов, которые умерли в хронический период ишемического инсульта (р = 0,019). У умерших зафиксирован достоверно высший показатель протромбинового индекса — (99,0 ± 4,7) %, р = 0,008, а также достоверно высший уровень фибриногена — (3,5 ± 0,5) г/л, р = 0,05. Через один год после ишемического инсульта большинство пациентов удовлетворительно оценили основные физические функции повседневной жизнедеятельности — в среднем (21,7 ± 1,4) балла, однако у 69,6 % больных диагностировали депрессию ((26,4 ± 14,9) балла). Тяжелая инвалидность, то есть зависимость больного от посторонней помощи, зарегистрирована у 2 (4,3 %) лиц, умеренная — у 10 (21,7 %) больных, остальные имели минимальное ограничение или полное восстановление неврологических функций.
Выводы. Больные среднего возраста с умеренной систолической артериальной гипертензией ((165,4 ± 12,7) мм рт. ст.) и показателями протромбинового индекса и фибриногена на уровне нижнего предела нормы в острый период инфаркта мозга имеют лучший прогноз относительно однолетней выживаемости после перенесенной церебральной катастрофы. Через один год после инсульта регистрируют низкую индивидуальную социальную мобильность, большинство пациентов не занимаются активными видами физической деятельности, что, по нашему мнению, может быть следствием постинсультной депрессии, которая зарегистрирована у 69,6 % пациентов.

Ключевые слова: инфаркт мозга, отдаленные последствия, функциональное состояние, повседневная жизненная активность.

8. ОРИГІНАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Оцінка змін церебральної гемодинаміки за показниками ультразвукового транскраніального дуплексного сканування у хворих з артеріовенозними мальформаціями головного мозку

М.В. ГЛОБА, Л.Л. ЧЕБОТАРЬОВА, В.В. ВАЩЕНКО

Мета — удосконалити об’єктивну оцінку церебральної гемодинаміки у хворих з артеріовенозними мальформаціями (АВМ) головного мозку шляхом застосування комплексу критеріїв ультразвукового транскраніального дуплексного сканування (ТКДС).
Матеріали і методи. У 120 оперованих хворих з АВМ головного мозку проведено клініко-інструментальні дослідження в динаміці лікування. Діагноз встановлено на підставі результатів клініко-неврологічного та інструментальних досліджень головного мозку: комп’ютерної, магнітно-резонансної томографії, церебральної ангіографії, ТКДС, ЕЕГ.
Результати. За результатами клініко-інструментальних досліджень у хворих з торпідним та геморагічним типом перебігу АВМ головного мозку підтверджено залежність клінічного перебігу від розміру АВМ, кількості аферентних артерій та шляхів відтоку у венозну систему (р < 0,05). Визначено чутливість, специфічність та прогностичне значення запропонованого комплексу ТКДС-критеріїв гемодинамічної активності АВМ, підвищено ефективність неінвазивної діагностики та поточного контролю за станом церебральної гемодинаміки у хворих з АВМ.
Висновки. Доведено доцільність розширення комплексу ТКДС-критеріїв гемодинамічної активності АВМ головного мозку за рахунок введення трьох нових градацій: підвищення лінійної швидкості кровоплину, зниження індексу пульсації в аферентних артеріях, підвищення об’ємної швидкості кровоплину у внутрішній сонній та хребтовій артеріях на боці АВМ і в суміжних артеріальних басейнах.

Ключові слова: артеріовенозна мальформація головного мозку, діагностика, ультразвукове транскраніальне дуплексне сканування.

 

Оценка изменений церебральной гемодинамики по показателям ультразвукового транскраниального дуплексного сканирования у больных с артериовенозными мальформациями головного мозга

М.В. ГЛОБА, Л.Л. ЧЕБОТАРЕВА, В.В. ВАЩЕНКО

Цель — усовершенствовать объективную оценку церебральной гемодинамики у больных с артериовенозными мальформациями (АВМ) головного мозга путем применения комплекса критериев ультразвукового транскраниального дуплексного сканирования (ТКДС).
Материалы и методы. У 120 оперированных больных с АВМ головного мозга проведены клинико-инструментальные исследования в динамике лечения. Диагноз установлен на основании результатов клинико-неврологического и инструментальных исследований головного мозга: компьютерной, магнитно-резонансной томографии, церебральной ангиографии, ТКДС, ЭЭГ.
Результаты. По результатам клинико-инструментальных исследований у больных с торпидным и геморрагическим типом течения АВМ головного мозга подтверждена зависимость клинического течения от размера АВМ, количества афферентных артерий и путей оттока в венозную систему (р < 0,05). Определены чувствительность, специфичность и прогностическое значение предложенного комплекса ТКДС-критериев гемодинами ческой активности АВМ, повышена эффективность неинвазивной диагностики и текущего контроля за состоянием церебральной гемодинамики у больных с АВМ.
Выводы. Доказана необходимость расширения комплекса ТКДС-критериев гемодинамической активности АВМ головного мозга за счет введения трех новых градаций: повышения линейной скорости кровотока, снижения индекса пульсации в афферентных артериях, повышения объемной скорости кровотока во внутренней сонной и позвоночной артериях на стороне АВМ и в смежных артериальных бассейнах.

Ключевые слова: артериовенозная мальформация головного мозга, диагностика, ультразвуковое транскраниальное дуплексное сканирование.

9. ОРИГІНАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Особливості варіабельності ритму серця у пацієнтів з хворобою Паркінсона

І.М. КАРАБАНЬ, О.П. ЛУХАНІНА, Н.О. МЕЛЬНИК, Н.М. БЕРЕЗЕЦЬКА

Мета — вивчити варіабельність ритму серця (ВРС) як показник сегментарного рівня регуляції вегетативного тонусу в пацієнтів з хворобою Паркінсона (ХП); виявити залежність вираженості кардіоваскулярних порушень від віку хворих на ХП, віку на момент початку захворювання, тривалості хвороби, стадії захворювання, етапності патогенетичної протипаркінсонічної терапії.
Матеріали і методи. Обстежено 120 (47 чоловіків і 73 жінки) хворих на ХП, середній вік — (60,3 ± 0,67) року, із стадією захворювання 1,0—3,0 (за шкалою Хена—Яра). Оцінку неврологічної симптоматики у хворих на ХП проводили за допомогою стандартизованої міжнародної шкали (Unified Parkinson’s Disease Rating Scale, UPDRS).
Для отримання об’єктивної оцінки ВРС використовували метод ритмокардіографії.
Результати. За даними аналізу показників ВРС вегетативний баланс зсунуто у бік симпатикотонії і зниження парасимпатичної активності. Вік пацієнтів та вік на момент початку захворювання позитивно корелювали з показниками реактивності синусно-передсердного вузла серця. Виявлено негативну кореляцію між швидкістю та амплітудою рухів (пункт 31 шкали UPDRS — брадикінезія) і показниками парасимпатичного тонусу, а також спектральними характеристиками ВРС. Леводопатерапія призводить до переважання симпатичної активності над парасимпатичною. Встановлено дозозалежний вплив добових доз леводопи на стан парасимпатичного тонусу.
Зі збільшенням віку підвищується симпатичний тонус і знижується парасимпатичний вплив.
Висновки. У хворих на ХП порівняно з контрольною групою здорових людей баланс вегетативної регуляції зсунуто у бік симпатикотонії. З віком вплив симпатичного тонусу на ВРС достовірно зростає, а парасимпатичного — знижується. Встановлено позитивний кореляційний зв’язок між віком хворих, віком на момент початку захворювання, стадією хвороби і рівнем активації симпатичних механізмів та негативну залежність між стадією хвороби і станом тонусу парасимпатичної ланки.

Ключові слова: хвороба Паркінсона, варіабельність ритму серця, вегетативні порушення.

 

Особенности вариабельности ритма сердца у пациентов с болезнью Паркинсона

И.Н. КАРАБАНЬ, Е.П. ЛУХАНИНА, Н.А. МЕЛЬНИК, Н.М. БЕРЕЗЕЦКАЯ

Цель — изучить вариабельность ритма сердца (ВРС) как показатель сегментарного уровня регуляции вегетативного тонуса у пациентов болезнью Паркинсона (БП); определить зависимость выраженности кардиоваскулярных нарушений от возраста больных БП, возраста на момент начала заболевания, длительности болезни, стадии заболевания, этапности патогенетической противопаркинсонической терапии.
Материалы и методы. Обследовано 120 больных БП (47 мужчин и 73 женщины), средний возраст — (60,3 ± 0,67) года, средняя продолжительность болезни — (5,16 ± 0,32) года, со стадией заболевания 1,0—3,0 (по шкале Хена—Яра). Оценку неврологической симптоматики у больных БП проводили с помощью стандартизованной международной шкалы Unified Parkinson’s Disease Rating Scale (UPDRS). Для получения объективной оценки ВРС использовали метод ритмокардиографии.
Результаты. По данным анализа показателей ВРС, вегетативный баланс у больных БП сдвинут в сторону симпатикотонии и снижения парасимпатической активности. Возраст пациентов и возраст на момент начала заболевания положительно коррелировали с показателями реактивности синусно-предсердного узла сердца. Обнаружена отрицательная корреляция между скоростью и амплитудой движений (пункт 31 шкалы UPDRS — брадикинезия) и показателями парасимпатического тонуса, а также спектральными характеристиками ВРС. Леводопатерапия приводит к преобладанию симпатической активности над парасимпатической.
Установлено влияние суточных дозировок леводопы на состояние парасимпатического тонуса. С увеличением возраста повышается симпатический тонус и снижается парасимпатическое влияние.
Выводы. У больных БП по сравнению с контрольной группой здоровых людей сдвинут баланс вегетативной регуляции в сторону симпатикотонии. С возрастом влияние симпатического тонуса на ВРС достоверно увеличивается, а парасимпатического — снижается. Установлена прямая корреляционная связь между возрастом больных, возрастом на момент начала заболевания, стадией болезни и уровнем активации симпатических механизмов, а также обратная зависимость между стадией болезни и состоянием тонуса парасимпатического звена.

Ключевые слова: болезнь Паркинсона, вариабельность ритма сердца, вегетативные нарушения.

10. ОРИГІНАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Ключова роль прихильності до терапії спастичності в ефективності реабілітації рухових функцій у хворих на дитячий церебральний параліч

С.В. ВЛАСЕНКО, Г.М. КУШНІР

Мета — вивчення динаміки формування патологічних поз і деформацій, пов’язаних зі спастичністю, а також впливу прихильності до терапії препаратом токсину ботулізму типу А на прогноз відновного лікування хворих на дитячий церебральний параліч.
Матеріали і методи. З 2000 року в санаторії проведено ін’єкції ботулотоксину 1246 хворим на дитячий церебральний параліч. Було сформовано три групи хворих. Перша — 653 дитини, які регулярно отримували ботулінотерапію, друга — 593 пацієнти, яким препарат вводили періодично, третя — 147 хворих, у яких не використовували зазначений метод лікування.
Результати. Прихильність до терапії, метою якої є зниження спастичності, у хворих першої групи дала змогу отримати значну позитивну динаміку порівняно з другою і третьою групами. За десятирічний період спостережень усі хворі другої і третьої груп були прооперовані, в більшості випадків виникла необхідність у повторних операціях. Крім того, рівні спастичності, м’язової сили, рухової активності були достовірно нижчими порівняно з показниками хворих першої групи.
Висновки. Прихильність до терапії препаратом токсину ботулізму типу А асоціювалася з високою ефективністю щодо зниження спастичності м’язів без виражених побічних ефектів.

Ключові слова: дитячий церебральний параліч, реабілітація, токсин ботулізму.

 

Ключевая роль приверженности к терапии спастичности в эффективности реабилитации двигательных функций у больных детским церебральным параличом

С.В. ВЛАСЕНКО, Г.М. КУШНИР

Цель — изучение динамики формирования патологических поз и деформаций, связанных со спастичностью, а также влияния приверженности к терапии препаратом токсина ботулизма типа А на прогноз восстановительного лечения больных детским церебральным параличом.
Материалы и методы. С 2000 г. в санатории проведены инъекции ботулотоксина 1246 больным детским церебральным параличом. Были сформированы три группы больных. Первая — 653 ребенка, которые регулярно получали ботулинотерапию, вторая — 593 пациента, которым препарат вводили периодически, третья — 147 больных, у которых не использовали данный метод лечения.
Результаты. Приверженность к терапии, целью которой было снижение спастичности, у больных первой группы позволила добиться значительной положительной динамики по сравнению со второй и третьей группами. За десятилетний период наблюдения все больные второй и третьей групп были прооперированы, в большинстве случаев возникла необходимость в повторных операциях. Кроме того, уровни спастичности, мышечной силы, двигательной активности были достоверно ниже по сравнению с показателями больных первой группы.
Выводы. Приверженность к терапии препаратом токсина ботулизма типа А ассоциировалась с высокой эффективностью в снижении спастичности мышц без выраженных побочных эффектов.

Ключевые слова: детский церебральный паралич, реабилитация, токсин ботулизма.

11. ОРИГІНАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Вплив депресії та тривожності на якість життя хворих на розсіяний склероз

Л.І. СОКОЛОВА, Г.В. ГУДЗЕНКО

Мета — визначити вираженість психоемоційних порушень (депресії та рівня тривожності) у хворих на розсіяний склероз (РС) залежно від клінічних виявів захворювання та проаналізувати вплив цих порушень на показники якості життя (ЯЖ) пацієнтів.
Матеріали і методи. Обстежено 82 пацієнти з РС. Проведено клініко"неврологічне обстеження з оцінкою ступеня неврологічного дефіциту за шкалою EDSS. Ступінь вираження депресії оцінювали за шкалою Бека, рівень тривожності — за шкалою Спілбергера—Ханіна, ЯЖ пацієнтів — за допомогою опитувальника SF-36 (SF-36 Health Status Survey).
Результати. Ступінь неврологічного дефіциту найбільше впливав на показники ЯЖ, пов’язані з фізичним функціонуванням. У всіх пацієнтів відзначено підвищений рівень тривожності. Депресія була вираженішою у хворих з вторинно"прогресуючим типом перебігу. Наявність депресії негативно позначалася на ЯЖ пацієнтів з РС, переважно на психологічному компоненті та його складових. Не виявлено взаємозв’язку між ступенем вираження психоемоційних порушень та ступенем неврологічного дефіциту, віком, статтю пацієнтів і тривалістю хвороби.
Висновки. У хворих на РС виявлено високий рівень депресії, ступінь вираження якої не залежить від ступеня інвалідизації, тривалості захворювання, статі, але негативно відбивається на ЯЖ хворих на РС. Більший ступінь інвалідизації погіршує показники ЯЖ, пов’язані з фізичним функціонуванням. Ступінь вираження когнітивних порушень корелює з віком, тривалістю хвороби і ступенем інвалідизації та меншою мірою пов’язаний з показниками ЯЖ.

Ключові слова: розсіяний склероз, якість життя, депресія, тривога.

 

Влияние депрессии и тревожности на качество жизни больных рассеянным склерозом

Л.И. СОКОЛОВА, А.В. ГУДЗЕНКО

Цель — определить выраженность психоэмоциональных нарушений (депрессии и уровня тревожности) у больных рассеянным склерозом (РС) в зависимости от клинических проявлений заболевания и проанализировать влияние этих нарушений на показатели качества жизни (КЖ) пациентов.
Материалы и методы. Обследовано 82 пациента с РС. Проведено клинико-неврологическое исследование с оценкой степени неврологического дефицита по шкале EDSS. Выраженность депрессии оценивали по шкале Бека, уровень когнитивных нарушений — по шкале MMSE, уровень тревожности — по шкале Спилбергера—Ханина, КЖ, связанное со здоровьем, — с помощью опросника SF-36.
Результаты. Степень неврологического дефицита оказывала наибольшее влияние на показатели КЖ, связанные с физическим функционированием. У всех пациентов отмечен повышенный уровень тревожности.
Депрессия была наиболее выраженной в группе пациентов с вторично-прогрессирующим типом течения РС. Наличие депрессии негативно отражалось на КЖ больных РС, затрагивая преимущественно психологический компонент здоровья и его составляющие. Не выявлено взаимосвязи между выраженностью психоэмоциональных нарушений и степенью неврологического дефицита, возрастом, полом пациентов, длительностью заболевания.
Выводы. У больных РС отмечается высокий уровень депрессии, выраженность которой не зависит от степени инвалидизации, длительности заболевания, пола, однако, негативно отражается на КЖ больных РС. Большая степень инвалидизации ухудшает показатели КЖ, связанные с физическим функционированием. Выраженность когнитивных нарушений коррелирует с возрастом, длительностью болезни и степенью инвалидизации и, в меньшей степени, связана с показателями КЖ.

Ключевые слова: рассеянный склероз, качество жизни, депрессия, тревожность.

12. ОРИГІНАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Комбінована терапія тривожно-депресивних розладів у хворих на хронічний панкреатит

О.С. КОЧКАРЬОВА, О.А. СТАТІНОВА, С.В. СЕЛЕЗНЬОВА, В.С. СОХІНА

Мета — оцінити ступінь вираженості тривожно-депресивних порушень у хворих на хронічний панкреатит і провести їх медикаментозну корекцію.
Матеріали і методи. Виконано клініко-психологічне дослідження 46 хворих на хронічний панкреатит (ХП). Середній вік пацієнтів становив (50,4 ± 9,2) року. Діагноз ХП встановлював лікар-гастроентеролог. Пацієнти основної групи отримували комбіновану терапію з використанням Коаксилу в дозі 25 мг/добу і гідазепаму в дозі 20 мг/добу. У I контрольну групу увійшли 16 хворих на ХП, які приймали гідазепам у дозі 20 мг/добу, в II контрольну — 18 пацієнтів, які отримували Коаксил у дозі 25 мг/добу. Аналіз стану хворих проводили на 14-ту і 30-ту добу лікування.
Результати. У психоемоційній сфері у хворих на ХП переважала тривога — у 54,3 % пацієнтів, у 30,4 % хворих виявлено переважання тривоги над депресивними проявами, у 10,9 % — переважання депресії при незначному підвищенні тривоги, у 4,3 % хворих — депресивну симптоматику у вигляді апатії, зниження настрою. Встановлено, що більшість хворих (67,4 %) з психопатологічною симптоматикою мали високий рівень тривоги, 19,6 % — дуже високий, 13,0 % — середній з тенденцією до високого. При використанні комбінованої терапії Коаксилом і гідазепамом у пацієнтів основної групи на 14-ту добу лікування виявлено значне зниження показників тривоги — на 28 % порівняно з початковим рівнем, через 30 діб — на 38 %. У пацієнтів I контрольної групи не отримано достовірного поліпшення стану на усіх етапах лікування, у пацієнтів II контрольної групи виявлено зниження рівня тривоги на 25 % лише на 30-ту добу лікування.
Висновки. Для корекції тривожно-депресивних розладів у пацієнтів з хронічним панкреатитом рекомендовано застосування комбінованої терапії з використанням Коаксилу в дозі 25 мг/добу і гідазепаму в дозі 20 мг/добу, що дозволяє досягти більш раннього і вираженого терапевтичного ефекту.

Ключові слова: хронічний панкреатит, тривожно-депресивні розлади, лікування.

 

Комбинированная терапия тревожно-депрессивных расстройств у больных хроническим панкреатитом

Е.С. КОЧКАРЕВА, Е.А. СТАТИНОВА, С.В. СЕЛЕЗНЕВА, В.С. СОХИНА

Цель — оценить степень выраженности тревожно-депрессивных нарушений у больных хроническим панкреатитом и провести их медикаментозную коррекцию.
Материалы и методы. Выполнено клинико-психологическое исследование 46 больных хроническим панкреатитом (ХП). Средний возраст пациентов составил (50,4 ± 9,2) года. Диагноз ХП устанавливал врач-гастроэнтеролог. Пациенты основной группы получали комбинированную терапию с использованием Коаксила в дозе 25 мг/сут и гидазепама в дозе 20 мг/сут. В I контрольную группу вошли 16 больных ХП, которые принимали гидазепам в дозе 20 мг/сут, во II контрольную — 18 пациентов, получавших Коаксил в дозе 25 мг/сут. Анализ состояния больных проводили на 14-е и 30-е сутки лечения.
Результаты. Преобладающими нарушениями в психоэмоциональной сфере у больных ХП была тревога — у 54,3 % пациентов, у 30,4 % больных выявлено преобладание тревоги над депрессивными проявлениями, у 10,9 % — преобладание депрессии при незначительном повышении тревоги, у 4,3 % больных — депрессивную симптоматику в виде апатии, снижения настроения. Установлено, что большинство больных (67,4 %) с психопатологической симптоматикой имели высокий уровень тревоги, 19,6 % — очень высокий, 13,0 % — средний с тенденцией к высокому. При использовании комбинированной терапии Коаксилом и гидазепамом у пациентов основной группы на 14-е сутки лечения выявлено значительное снижение показателей тревоги — на 28 % по сравнению с исходным уровнем и через 30 суток — на 38 %. У пациентов I контрольной группы не получено достоверного улучшения состояния на всех этапах лечения, у пациентов II контрольной группы выявлено снижение уровня тревоги на 25 % только на 30-е сутки лечения.
Выводы. Для коррекции тревожно-депрессивных расстройств у пациентов с хроническим панкреатитом рекомендовано применение комбинированной терапии с использованием Коаксила в дозе 25 мг/сут и гидазепама в дозе 20 мг/сут, что позволяет достичь более раннего и выраженного терапевтического эффекта.

Ключевые слова: хронический панкреатит, тревожно-депрессивные расстройства, лечение.

13. ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ В НЕВРОЛОГІЇ

 

Нейропротектори нового покоління в сучасній неврології: від фармакології до фармакотерапії

С.Г. БУРЧИНСЬКИЙ

Розглянуто сучасні погляди на проблему нейропротекції в неврологічній практиці. З цієї точки зору проаналізовані вимоги до вибору оптимального фармакологічного інструменту зазначеної стратегії. Особливу увагу приділено механізмам дії та особливостям клінічного застосування препарату Сомаксон (цитиколін) — засобу з унікальними клініко-фармакологічними властивостями, які дають змогу реалізувати стратегію патогенетично обґрунтованої нейропротекторної фармакотерапії при гострих та хронічних порушеннях мозкового кровообігу та інших формах патології головного мозку. Детально розглянуто клінічну ефективність Сомаксону, його характеристики безпечності та рекомендації щодо практичного застосування препарату.

Ключові слова: нейропротекція, порушення мозкового кровообігу, Сомаксон.

 

Нейропротекторы нового поколения в современной неврологии: от фармакологии к фармакотерапии

С.Г. БУРЧИНСКИЙ

Рассмотрены современные взгляды на проблему нейропротекции в неврологической практике. С этой точки зрения проанализированы требования к выбору оптимального фармакологического инструмента отмеченной стратегии. Особое внимание уделено механизмам действия и особенностям клинического применения препарата Сомаксон (цитиколин) — средству с уникальными клинико-фармакологическими свойствами, которые позволяют реализовать стратегию патогенетически обоснованной нейропротекторной фармакотерапии при острых и хронических нарушениях мозгового кровообращения и других формах патологии головного мозга. Детально рассмотрены клиническая эффективность Сомаксона, его характеристики безопасности и рекомендации относительно практического применения препарата.

Ключевые слова: нейропротекция, нарушение мозгового кровообращения, Сомаксон.

14. ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ В НЕВРОЛОГІЇ

 

Ноотропний препарат нового покоління Ентроп у комплексному патогенетичному лікуванні хвороби Паркінсона

І.М. КАРАБАНЬ, О.П. ЛУХАНІНА, М.В. КАРАБАНЬ, Н.В. КАРАСЕВИЧ, В.В. ГАРКАВЕНКО, М.А. ЧІВЛІКЛІЙ, Н.О. МЕЛЬНИК, Т.А. ХНИКІНА, Н.М. БЕРЕЗЕЦЬКА

Мета — оцінити ефективність курсового прийому ноотропного препарату Ентроп у комплексній патогенетичній терапії у пацієнтів з хворобою Паркінсона.
Матеріали і методи. Обстежено 32 пацієнти з хворобою Паркінсона (ХП) віком 45—74 роки із стадією захворювання 1,5—3,0 (за шкалою Хена—Яра). Препарат Ентроп призначали на тлі стабільної базової протипаркінсонічної терапії протягом 1 міс у дозі 200 мг вранці. Комплексне клініко"нейрофізіологічне і нейропсихологічне обстеження хворих на ХП, проведене до і після курсового лікування, включало кількісну оцінку рухових порушень за шкалою Unified Parkinson’s Disease Rating Scale, стадійності захворювання — за шкалою Хена—Яра, якості життя за спеціалізованим опитувальником PDQ-39, оцінку за шкалою MMSE, шкалою депресії Бека, шкалою Спілбергера, батарею тестів на лобну дисфункцію, ЕМГ, вивчення когнітивного потенціалу Р300, умовної негативної хвилі, ЕЕГ-картування, ультразвукову допплерографію судин головного мозку.
Результати. Під впливом курсового лікування Ентропом спостерігали поліпшення загальної рухової активності, якості виконання батареї тестів на лобну дисфункцію, зменшення вираженості депресії і тривожності, зменшення латентного періоду Р300, збільшення площі умовної негативної хвилі. Позитивні зміни частотно-інтегральних показників ЕЕГ і церебральної гемодинаміки збігалися з динамікою параметрів когнітивних та психоемоційних порушень. Встановлено поліпшення якості життя хворих на ХП за показниками мобільності, емоційності, стигматизації.
Висновки. Препарат Ентроп поліпшує коркову нейродинаміку, когнітивні функції, психоемоційний статус, загальний життєвий тонус і якість життя хворих на ХП і, маючи хорошу переносність, може застосовуватися в комплексній патогенетичній терапії ХП на всіх стадіях перебігу захворювання.

Ключові слова: хвороба Паркінсона, лікування, Ентроп.

 

Ноотропный препарат нового поколения Энтроп в комплексной патогенетической терапии болезни Паркинсона

И.Н. КАРАБАНЬ, Е.П. ЛУХАНИНА, Н.В. КАРАБАНЬ, Н.В. КАРАСЕВИЧ, В.В. ГАРКАВЕНКО, М.А. ЧИВЛИКЛИЙ, Н.А. МЕЛЬНИК1 Т.А. ХНЫКИНА, Н.М. БЕРЕЗЕЦКАЯ

Цель – оценить эффективность курсового приема ноотропного препарата Энтроп в комплексной патогенетической терапии у пациентов с болезнью Паркинсона.
Материалы и методы. Обследовано 32 пациента с болезнью Паркинсона (БП) в возрасте 45–74 лет состадией заболевания 1,5–3,0 (по шкале Хена—Яра). Препарат Энтроп назначали на фоне стабильной базисной противопаркинсонической терапии в течение 1 мес в дозе 200 мг в утреннее время. Комплексное клинико-нейрофизиологическое и нейропсихологическое обследование больных БП, проведенное до и после курсового лечения, включало количественную оценку двигательных нарушений по шкале Unified Parkinson’s Disease Rating Scale, стадийности заболевания – по шкале Хена—Яра, качества жизни с помощью специализированного опросника PDQ-39, оценку по шкале MMSE и шкале депрессии Бэка, по шкале Спилбергера, батарею тестов на лобную дисфункцию, ЭМГ, изучение когнитивного потенциала Р300, условной негативной волны, ЭЭГ-картирование, ультразвуковую допплерографию сосудов головного мозга.
Результаты. Под влиянием курсового лечения Энтропом отмечено улучшение общей моторной активности, качества выполнения батареи тестов на лобную дисфункцию, уменьшение выраженности депрессии и тревожности, уменьшение латентного периода Р300, увеличение площади условной негативной волны. Позитивные изменения частотно-интегральных показателей ЭЭГ и церебральной гемодинамики совпадали с динамикой параметров когнитивных и психоэмоциональных нарушений. Установлено улучшение качества жизни больных БП по показателям мобильности, эмоциональности, стигматизации.
Выводы. Препарат Энтроп улучшает корковую нейродинамику, когнитивные функции, психоэмоциональный статус, общий жизненный тонус и качество жизни больных БП и, обладая хорошей переносимостью, может применяться в комплексной патогенетической терапии БП на всех стадиях течения заболевания.

Ключевые слова: болезнь Паркинсона, лечение, Энтроп.

15. ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ В НЕВРОЛОГІЇ

 

Лікування поперекового синдрому. Аналіз відношення прибутків до витрат на ліки для лікування неврологічних ускладнень

T. HEINEN-KAMMERER, K. MOTZKAT, R. RYCHLIK

У західних країнах нині дедалі більша кількість захворювань стають хронічними. Захворювання спини, а особливо поперековий синдром, є поширеними скаргами. Захворювання хребта можуть призвести до тимчасової або повної втрати працездатності і вражають велику кількість людей
саме працездатного віку.
Симптоматичне лікування поліневропатій, так само як і наслідки оперативних втручань з видалення поперекової грижі, потребує застосування такого препарату, як Келтикан. Цей препарат прискорює регенерацію нервових закінчень після травм та медичних втручань.

16. ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ В НЕВРОЛОГІЇ

 

Всемирная кампания по борьбе с инсультом

В 2010—2011 гг. Всемирной организацией инсульта (ВОИ) проводится Всемирная кампания по борьбе с инсультом. Главные постулаты кампании: инсульт можно предотвратить, инсульт можно лечить, для перенесших инсульт есть надежда.
ВОИ — международная неправительственная организация, официально связанная со Всемирной организацией здравоохранения, была создана в октябре 2006 года. Ее задачами являются: сделать доступным для населения лечение инсульта, распространение информации о его профилактике и уходу за перенесшими инсульт и страдающими от сосудистой деменции пациентами, внедрение наиболее эффективных методов лечения, в сотрудничестве с другими международными организациями (публичными и частными) способствовать клиническим исследованиям.

17. ІСТОРИЧНІ ПОСТАТІ

 

Видатний український невролог М.М. Лапінський і його роль у заснуванні Київської неврологічної школи

С.М. ВІНИЧУК

5 листопада 2012 р. виповниться 150 років від дня народження М.М. Лапінського.


Видавництво


Послуги


Партнери


Рекламодавці


Передплата








© Видавнича група
«ВІТ-А-ПОЛ»